Красива й мила Україна,

кажу від серця щиро я.

І пам'ятаю ще з дитинства

твої безкрайні ті поля,

оті ліси, де пісеньки

пташки співали,

про тяжкії для всіх часи.

Де кров рікою протікала,

й стікала сумно у Дніпрі,

Я чую розповіді вітру,

Я чую вибухи гармат.

Все те було, все те ми пам'ятаєм.

Ми бачимо людей, хоча не знаєм їхніх лиць,

й не відчуваєм на собі тих пострілів рушниць.

Ми знаєм, слово є таке страшне – війна,

але пізнати, що це значить, - не бажаєм.