13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки

За тиждень після коляди, напередодні Нового року за старим стилем ми святкуємо навечір'я Нового року - Щедрий вечір. За християнським календарем - це день преподобної Меланії Римлянині. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір або свято Меланки.

Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

 

У навечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Святвечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка...

В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами - символом щедрості, багатства. Добродій Свирид Галушка з Київщини отак згадує Щедрий вечір:

- Мамо, а де наші тато?

- А хіба ж ви мене не бачите, діти?

- Не бачимо, тату!

- Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!

Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім'ю до столу, до «щедрої куті» — «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»

Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

Щедрий вечір, пане господарю,

Стережи, Боже, твого товару,

Твого товару, всякого статку,

Молім Бога за отця, за матку.

Добрий вечір!

Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів - вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

Обряд "Водіння Кози"

«Як було мені років дванадцять, - продовжує Свирид Галушка, - водили ми козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хати мінялися, бо ж кожному цікаво бути козою...

- Як же ви робили козу?

- Та як - оце вистружемо обруча з білолозу. На грубшому кінці розколина - роги. Тоншого - вставляємо в розколину і в'яжемо мотузком. Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев'яні ложки - вуха. На протилежному кінці обруча - ломачка з віхтиком: це хвіст.

Кому припаде бути козою, одягає обруч - щоб ріжки приходились на голову, а хвіст - за спину. Накидаютькожуха - вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та «морду» видко було. Рукави звисають донизу - це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе віхтиком - «крутить хвостом».

Крім «кози», є в компанії ще «кіт» з торбою на сало - це найменший із хлопців, перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить - просить сала.

Як добре смеркне, починаємо водити «козу». Завидна з «козою» не ходять.

Приходимо до хати, один біжить під вікно і гукає:

- Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!

А дядько ніби відмовляється: так належиться по звичаю:

- Немає де тій козі розгулятися - тісно в хаті!

- Та пустіть, бо змерзла!

І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:

- Та я вже пустив би, але... що дядина скаже?

Козовод - до дядини:

- Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!

- Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!

- Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!...

- Я хату помастила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!

Коза знову: «Ме-е-е!»

- Та йдіть уже, йдіть... Тільки добре співайте!

Першим іде старший козовод і веде «козу», за ними - «кіт», а за «котом» - всі щедрівники. Увійшли, поскидали шапки, «добрий вечір» сказали - не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший козовод починає:

Нуте, панове,

Нуте, мурове,

Поставайте вряду,

Я козу веду!

«Коза» і «кіт» тупають у такт пісні - витанцьовують. А діти смикають - то «козу» за хвоста, то «кота» за вуса... тішаться! Щедрівники всі хором співають:

Наша козиця -

Вже стара птиця,

Недавно з Києва,

З довгими кісьми:

- Ногами стопчу,

- Рогами сколю,

- Хвостом змету!

Що на горі вовк з вовченятами,

То в долині коза з козенятами.

Ой, де взявся вовк

Та козу натовк,

А вовченята - за козенята.

Де взявся заєць

Став козу лаять:

- Ой, ти, козиця,

Старая птиця,

Діточкам та й не матиця.

Ухопила серпок,

Та й по полю: скок, скокі

Нажала сніпок

Та й змолотила,

Своїх діточок

Та й накормила!

Ой. не йди, коза,

У темні ліса,

Там стрільці-гонці

З острова Хортиці!

Що перший стрілець -

Козак-молодець,

Ударить козу під правоє вухо.

З лівого вуха потекла брюха!

Тиць, коза впала,

Хвіст свій задрала.

«Коза» падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. «Кіт» її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:

Треба козиці три куски сала.

«Кіт»:

Мяу, мяу... сала!

Щоб коза встала.

Хор:

Ой, устань, козо.

Та й струсися!

По цьому дому,

По господарю

Ізвеселися!

«Коза» схоплюється і починає танцювати. Хор співає:

Ой, слухай, козо,

Де труби гудуть,

Там млинці печуть,

То і нам дадуть!

«Коза» йде до печі, задирає морду і нюхає. Хор:

Хозяїн іде, пожиток несе.

Перший пожиток:

Мірочка гречки

На варенички.

Другий пожиток:

Мірочка жита,

Щоб коза сита.

Третій пожиток:

Решето вівса,

Зверху ковбаса,

Та й щедрівка вся!

За ці щедрівки -

Кварта горілки,

А з цеї мови

Будьте здорові!

Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом - в один голос:

- Будьте здорові з празником!

Старший козовод — до «кози»:

- Кланяйся хазаїну й хазайці!

«Коза» кланяється господареві, господині та всім дітям - по черзі. Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п'ять грошей. «Кіт» - до господині:

- Мяу, мяу... сала, щоб коза брикала!

Козовод:

- Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!

- Нема сала, миша вкрала! - говорить господиня. Або: Сало - погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!...

А «кіт» усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть йому шматок сала. Сало - «котові» в торбу, пиріг - у мішок козоводові, а гроші - в скриньку скарбникові.

Виходячи з хати, щедрівники кажуть:

- Прощавайте! Дай Боже, щоб того року діждали!

Вийшли на вулицю, оглянулись навколо - скрізь темно... Село вже спить, тільки ген-ген на горі світиться: то дівчата «Меланки» справляють. Козовод:

- Хлопці, ходім!

Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й парубки з «Меланкою» - поскидали машкари, за стіл сідають. Ми всі разом:

- Ме-е-е!...

Дівчата, чуємо, гукають:

- Козоводи прийшли, пускайте їх до хати!

Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій «дохід» - на стіл... Гуляємо всі разом!

Меланка

За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Парубоча «Меланка»

За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» - добре жартує.

«Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.

Все це - в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одним словом - хто як зумів!

Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» - коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипці, а «журавель» - найвищий парубок у селі - вибиває в бубон.

Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію...

До кожної хати ватага не заходить - йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:

Ой, господар, господаречку,

Пусти в хату Меланочку,

Меланочка чисто ходить,

Нічого в хаті не пошкодить.

Як пошкодить, то помиє,

Їсти зварить та й накриє.

Добрий вечір!

- Просимо!

Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:

- Добрий вечір вам у хаті!

- Доброго здоров'я! А які ж ви кумедні, - щебечуть дівчата, - і ведмідь, і коза... А Грицько який! Де це ти таку хустку доп'яв? Мабуть, мати каглу затикала?!

- Мовчіть, дівчата, - «Меланка» соромиться!

- Ха... Ха... Ха... Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?

Отак жартують над «Меланкою», а «вона» - байдуже: шукає віника сміття розкидати, свіжих глиняків - припічок «мастить».

Господині знають цю звичку і все ховають, щоб «Меланка» не знайшла.

Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:

Наша Меланка - неробоча,

На ній сорочка парубоча ...

Люди ідуть на жнива,

А Меланка - на пива!

Люди ідуть з серпами,

А Меланка - з шклянками!

Коли хор співає, орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт пісні. Після орача витанцьовує сівач, а далі - ведмідь, журавель і, нарешті, чорт з рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.

Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкари і на запрошення дівчат сідають до столу.

Дівоча «Меланка»

Водять «Меланку» й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» - вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчатубирається за молодого, що зветься Василем - жупан, шапка, шаровари, чоботи. Вся дівоча ватага іменується дружками.

Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять - щедрують під вікном:

Ой, на річці, на Йордані,

Добрий вечір на Мелані.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на сей вечір!..

Дівчата ворожать

Хоч дівчата і самі з «Меланкою» ходять, і парубочу «Меланку» частують вечерею, проте знаходять час поворожити.

Ворожать переважно так само, як на «Андрія» ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?», кидають через хату чоботи - куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде... Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець...» Дівчата-гуцулки зав'язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев'яти. Дев'ятий перев'язують хустинкою і ранком див-ляться: рівний, гарний - наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й «доля» крива!... На Гуцульщиніще годують кота варениками, як на «Андрія» пса годували, щоб довідатись: «Котра з нас перша заміж піде?»

На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді - за багатого заміж піде, тільки «пшикне» головня і тріску не видасть - за бідного!

В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось деякі з них:

• виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою - таким і буде суджений: якщо пес, то лихим, а життя собачим, вівця - тихим і сумирним тощо;

• біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки;

• кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: "Суджений-ряджений, розчеши мені голову!". Хто присниться, з тим і випаде одружитись;

• або перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: «Суджений-ряджений, перевези через місток». Якщо вранці цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.

Дівки-чарівниці в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто його знайде - а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають - той може зробитися «нечуваним і небаченим»...

На Лівобережжі про «нечуй-вітер» існує повір'я, що це зілля росте взимку по берегах рік та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітру» - він їм очі коле. Це зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок. Про «нечуй-вітер» згадують і народні пісні, як ось: «Ой, поріс чебер під нечуй-вітром...»

Чародійна ніч...

Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя - на хліб, глини - на мід».

На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкоювиходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: «Не хліб ся купає в воді, але я - в здоров'ї і силі!» Набираючи води в коновку, вона примовляє: «Я не беру воду, але мід і вино!...» Повертається ґаздиня до хати, всі сплять - ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: «Абисьте були такі величні, як святий Василь величний». У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий рік вся родина вмивається тою водою, і це «принесе щастя на гроші через увесь рік!»

Новорічна ніч на Гуцульщині - свято печі. «Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець - вона ся віддає!» - так кажуть гуцули про піч. Ранком на «Меланки» ґаздині старанно змащують піч глиною - «аби не кляла, що немащена!»... Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає - «бо тяжко їй танцювати...» Звечора на піч кладуть овес - «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на ґерць».

О. ВОРОПАЙ «Звичаї нашого народу»

Народні прикмети

Окрім ворожіння, в ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:

• якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;

• якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;

• якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;

• якщо падає м'який сніг - на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;

• який перший день у Новому році, то й рік буде такий;

• якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.

http://traditions.org.ua/